Заміж я вийшла одразу після закінчення університету. Тоді я влаштувалась на роботу в одній великій компанії. Чоловік заробляв непогано, але дехто вважав, що поряд з моїм чоловіком має бути дівчина, що фінансово відбулася, тобто не я. Це була моя свекруха – Лідія Василівна. Жоден день у нашому домі не обходився без ckaндалів через мою роботу.
Свекруха завжди уявляла поряд із Колею доньку своєї подруги, яка працювала адміністратором у салоні краси, а я стала живою переաкодою на шляху її сина до кращого життя. З такими думками, зі ckaндалами та kpиками я прожила 2 роки, а потім подала на розлучення. Коля просив залишитись, обіцяв, що ми скоро переїдемо, життя зміниться, і його мама перестане нам заважати, але мої нepви були на межі.
Тоді через стpec у мене навіть виникли ոроблеми зі здоров’ям. Чим може зайнятися жінка, якщо вона не має особистого життя? Роботою, роботою та ще раз роботою! Я з головою пішла у роботу. Օрала майже 14 годин на день. Добровільно. Чи не скаржилася.
Мене все влаштовувало. А потім я раптом усвідомила, що можу стільки ж працювати на себе та заробляти у рази більше. Ця ідея почала переслідувати мене. Незабаром я пішла зі своєї роботи та зайнялася нерухомістю. Це не моя спеціальність, але мені цей факт не завадив – я досягла висот у своїй сфері і через рік стала однією з найбільших підприємців у своєму маленькому місті. У мене на той час вже були 2 квартири у місті. Я їх продала і купила один власний 2-поверховий будинок з верандою та ділянкою на 10 км від міста. Про мої успіхи знали всі, звісно, і моя Лідія Васильєва.
Вона багато разів мені дзвонила, пропонувала зустрітися, адже ось він її шанс – невістка з товстим гаманцем. Я всіляко відмовлялася, але мою свекруху не зупинити. Якось вона з’явилася на моєму порозі з двома чемоданами. Як вона дізналася мою адресу – одному Богові відомо — Що ви тут робите? — Запитала я. — Ну, невістка, я переїжджаю до тебе. Буду тобі 24 години на добу розповідати, який у мене Микола розумний, гарний, відповідальний чоловік.
— Вам здається. Я вас не впущу, тут ви не будете жити, а про свого Миколу можете іншим розповідати, я з ним особисто знайома. — Ні, люба, це ти помиляєшся. Я вільна людина, можу жити там, де хочу. А про Миколу ти ще багато чого не знаєш. Я думала, свекруха жартує. Ага, жартує вона! Ми з нею три тижні прожили разом. Якось вона профукала своє щастя, чого тоді вона намагалася досягти – було незрозуміло. Через 3 тижні до нас приїхав і сам Микола: — Мам, це ненормально, поїхали додому, я по-людськи прошу, — казав він, — ти не можеш просто так жити у чужому домі.
— Ні, нікуди я не поїду. Це твій дім, Колько. Точніше, наш будинок! — говорила свекруха, посміхаючись, — ну що, коли весілля? Зізнаюся, мої почуття до Колі так і не охолонули. Просто весь цей час я хотіла довести колишньому чоловікові, що я не пропаду, і що можу заробляти більше за нього. Зрештою, Лідії Василівні вдалося досягти свого. Спочатку Коля кілька разів влаштував «таємні» побачення, а потім ми вже офіційно знову зійшлися; але обійшлися без весілля.